Вони дуже різні, як за площею, так і за насиченням природного компоненту, а загалом заповідні об’єкти в лісгоспі займають 1,5 тисячі гектарів. Найбільша територія належить заказникам державного значення  «Поясківський» та «Плотниця», перший займає площу 113 гектарів,  другий – 460 гектарів.

—    Унікальні види дерев та дикої природи зберігаються у заказнику «Поясківський», - розповідає  головний  лісничий  ДП «Білокоровицьке лісове господарство» Руслан Бондарчук.  – Він створений після війни у 50-их роках минулого сторіччя, тоді до його складу увійшли  4 квартали так званого «корабельного» лісу, адже тут ще за часів Петра1 вирощувався добротний ліс для побудови флоту. І з тих пір відбулося природне поновлення дубів, яким зараз по 300-400 років, а їх діаметри сягають  декількох метрів. На сьогодні це віковий деревостан, адже тут із 1926 року не проводилися ніякі лісогосподарські заходи і зараз тут заборонена будь – яка господарська діяльність. Переконаний, що на території України «древнішого» лісу просто не існує, - запевняє лісничий.

До речі, у заповідник «Поясківський» ( хоч лісова дорога не дуже комфортна для їзди) приїздить багато науковців, екологів, учнів із довколишніх сіл подивитися на вікові дерева, диких звірів і птицю, помилуватися «незайманою» красою справжнього пралісу.

Ландшафтний заказник «Плотниця» створений у лютому 1980 року, нині це своєрідний болотний масив для водозбору поверхневих вод, він є також природнім регулятором малих лісових джерел і струмків басейну річки Уборть. Тут також заборонена будь-яка  лісогосподарська діяльність, будівництво, випас худоби і навіть проїзд транспорту.

У Білокоровицькому держлісгоспі  діють також 8 заказників місцевого значення, які розділяються на декілька типів: лісові («Білокоровицький», «Стовпинський», «Жубровицький», «Путівець»),  ботанічний («Поясківський-2»), гідрологічні («Телячий мох» і «Речиця»), ну і відоме  на всю Україну – «Камінне село». Це геологічний об’єкт природно-заповідного фонду, де помітні чисельні виходи на поверхню українського кристалічного щита: різноманітних скальних порід та валунів льодовикового періоду. Про нього дуже багато написано і показано.

Заказники «Телячий мох» і «Речиця» хоч і менш відомі, але вони також є досить унікальними, адже дають витоки для  багатьох  безіменних  лісових річок. По своїй суті, це величезний каскад боліт із рідкісною флорою і фауною, своєрідний стабілізатор неповторного поліського мікроклімату. Тут гніздиться чимало водоплавних болотних птахів, ростуть унікальні «червонокнижні» рослини та великі зарослі журавлини. На жаль, значну частину заповідної території «Речиці» пошкодили навали бурштинокопачів, які сплюндрували древній місцевий ландшафт на довгі роки і нанесли варварську шкоду довкіллю.

Лісові заказники є більш «молодими», бо створені декілька десятків років тому, за науковою класифікацією це «фрагменти корабельного гаю», де у 19 сторіччі проводилася  заготівля корабельного лісу. У переважній більшості, це вікові дубові та соснові насадження, де не проводяться навіть санітарні рубки, а сухостій не збирається вже десятки років, як того «вимагає» сучасна наука. Ці праліси живуть самі по собі, без втручання людини.

У більшості заповідних об’єктів охороняються як традиційні, так й унікальні види дикої природи: дикі свині, козулі, лосі, а тепер вже й олені, які мігрують на Олевщину із сусідньої Білорусі. Добре тут «почуваються» вовки, лисиці, зайці, єнотовидні собаки, дикі гуси, качки, куріпки, чаплі, бобри і видри.

Пам’ятка природи «Відслонення білокоровицьких пісків»  створена у 1988 році знаходиться в Озерянському лісництві. На вулканічному уступі висотою 3 метри відслонюються унікальні білокоровицькі кварцити, які утворилися ще в дольодовиковий період. Вони на невеликій площі охороняються як рідкісна природна пам’ятка.

Зберегти первозданний вигляд глибинних поліських краєвидів, неповторність місцевих ландшафтів для майбутніх поколінь – важливе завдання білокоровицьких  лісівників і  схоже вони з ним справляються уміло.