В одному з ботанічних заказників Радомишльського держлісгоспу охороняються чотири півтисячолітні дуби. А вони, в свою чергу, стоять на сторожі лісового джерела. Приблизно десять років тому працівники Поташнянського лісництва впорядкували місце, де вода вибрунює на світ. І зробили це так добросовісно, що тепер і доріжку, і накриття тільки злегка підремонтовують у разі потреби. Залишається на місці і камінь, покладений, щоб захистити джерело від поганої сили. Брила велика, таку знічев’я не зрушиш. А шлях для води проклали збоку, де її й набирають численні шанувальники. 

Попрохали у лісничого Юрія Целованського розпо вісти, як місцеві жителі ідентифікують лісовий куток, де б’є це джерело. Пригадав, що колись неподалік на кордоні жив лісник з промовистим прізвищем, то колеги, йдучи по воду, казали: «Йдемо до Зозулі». Розповів, що не так вже й давно неподалік від джерела підприємливий чоловік звів харчевню. Тоді в цю місцину навіть якщо по воду їхали, то казали «на шашлики». Часи змінилися, будівля тепер занепадає. 

Усе минає, і лише кришталева вода незмінно веде свою пісню, зміст якої відомий мудрим гігантам-дубам. А більшість людей, вже не одне покоління, м’яко називають цю місцину «Криничкою», більш поетичні натури – «Криниченькою».