На жаль, загубилися документи й уже відійшли ті люди, які трудились у лісгоспзазі (так тоді називалися лісові підприємства) протягом передвоєнних років.

А після війни Коростишівський лісгосп очолив ентузіаст лісової справи Василь Микитович Балакін. До його організаторських здібностей додавався величезний особистий авторитет – адже керівник мав високе звання Героя Радянського Союзу. Він працював на цій посаді більше двох десятиліть. І тільки в останній рік своєї роботи, в 1967-у, поставив питання про необхідність будівництва і здійснив будівництво контори лісгоспу. До того її було розміщено в звичайній хаті (на фото) – але в якій розроблялися незвичайні за сміливістю і масштабами плани розвитку лісової справи.

До 1917 року на нинішній території підприємства ліси було посаджено на площі 25 гектарів. А з 1947 по 1957 рік – на площі 2990 гектарів. У 120 разів більше! І слід відзначити, що в це десятиліття умови роботи були не досконаліші, а можливо й важчі. Все винесли на своїх плечах вдови, їхні діти, молоді жінки, у яких війна забрала можливість створити сім’ю, обпертися на сильне чоловіче плече. Бригади лісокультурниць становили хребет тодішнього колективу.

З 1948 по 1952 рік колектив лісокультуниць Коростишівського лісництва посадив ліс на площі 110,6 гектара, виконуючи норми висадки на 140-150%, досягши 97-100-відсоткової приживлюваності. Їх бригадир Ольга Талимонівна Сірош стала неодноразовим учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, була нагороджена там двома срібними медалями.

За трудові успіхи на виставку були запрошені і бригадир лісокультурниць Дубовецького лісництва Євгенія Василівна Яценко та ланкова лісокультурниць Смолівського лісництва Поліна Варфоломіївна Гловацька.

Виняткову відданість лісу продемонструвала Марта Степанівна Савченко. В лісі вона працювала з 1920 року, а в 1949-у організувала бригаду з вирощування посадкового матеріалу в розсаднику. Вирощували саджанці сосни, ясена, клена гостролистого, бересклету. Для роботи з озеленення – шипшину, горобину, бузину червону, липу.

Основа коростишівських лісів – сосна. Але належна увага приділялась і дубу, зокрема в 1957 році насіння дуба було заготовлено в 16 разів більше, ніж сосни.

Заліснювалися яруги, піщані «лисини». Лік ішов на кілька сотень гектарів.

Йшлося, в основному, про рубки догляду. Лісорубською доблестю вважалася лише робота на прокладанні дороги на Київ. Прийшли з війни і готували основу під столичну трасу, зокрема, Василь Петрович Радченко, Василь Якович Шлайков.

Кращим лісорубом лісгоспу був Іван Васильович Базелюк з тодішнього Октябрського лісництва. Потроху гоїлися воєнні рани трудівника і перемагав його інтерес до нового. У 1957 році підприємство одержало перші 2 бензопили «Дружба». Боязко було всім братися за таку техніку. Базелюк поїхав на курси інструкторів-мотористів при Лубенському лісгоспі. І згодом пишався тим, що хоч якою складною була наука, а темпів перевиконання норм виробітку він не знизив.

Велика увага приділялася охороні лісу. Особливою подією стала побудована в Дубовецькому лісгоспі перша стандартна вежа. В решті обходах все ще залишалися драбини, приставлені до дерев. Але шана до лісу і лісівників була такою великою, що в 1957 році на прохання лісгоспу Коростишівський райвиконком депутатів трудящих прийняв постанову: все працездатне населення 33 населених пунктів зобов’язувалося надавати необхідну допомогу в гасінні  лісових пожеж.

На честь 20-річчя з часу створення Коростишівського лісгоспу Головний комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки нагородив підприємство дипломом і вантажівкою.

Досягнення лісгоспу привертали увагу науковців. Один із них, узагальнивши досвід трудового колективу, наприкінці 50-х років написав монографію «Коростишівський лісгосп Житомирської області» й подарував підприємству енний машинописний її примірник. Ім’я автора на сьогодні не вдалося встановити. Але завдяки саме йому збережено імена і вдячну пам’ять про самовіддану працю всіх тих, кого згадано вище.

У 1967 році директором Коростишівського лісгоспу став учасник партизанського руху Михайло Васильович Гуз. У 1986 році йому на зміну прийшов Володимир Ілліч Ткачук. Усі дев’яності роки колектив очолював Іван Григорович Онищенко. Кожне десятиліття, окрім звичної лісової роботи, було ознаменовано якоюсь особливістю.

Приміром, наприкінці 60-х років прийшов у лісгосп Василь Дмитрович Кобець. Незабаром йому припало організовувати заліснення недавніх шахтарських розробок.  Там, де шахтоуправління добувало вугілля відкритим способом, тепер більш як на 300 гектарах належало створити ліси. Ось де особливо знадобилися головному лісничому знання випускника Львівського інституту лісового господарства: треба було узгоджувати розробки Харківського проектного інституту, відстоювати свої пропозиції, контролювати рекультиваційні зусилля шахтарів. Василь Дмитрович і сьогодні з особливою теплотою відгукується про маркшейдера Волошина, бо той любив ліс, поважав лісівників і «чув» їхні вимоги. Нині на створених тоді терасах – дерева, в багато разів вищі за творця цих насаджень, хоча Василя Дмитровича до сьогодні поважні літа не зігнули.

Час роботи головного лісничого Петра Андрійовича Яценка – 90-і роки – зокрема, ознаменований створенням лісонасінневих плантацій, а також заповідних об’єктів. Назви заказників місцевого значення говорять самі за себе: «Конвалія» в Дубовецькому лісництві, «Боброве болото» – в Смолівському, «Галове болото» – в Коростишівському.

На переломі 80-90-х років чотири коростишівські лісництва було перепідпорядковано  Попільнянському лісгоспу. Люди пішли в інше підприємство. Але ті, хто не просто ходив на роботу, а працював добросовісно, залишилися в пам’ятку на роки і роки. І сьогодні називають Лісівниками з великої літери Петра Семеновича Ірклієнка, Віталія Михайловича Примака.

В усі роки щиро відданих лісу працівників у Коростишівському держлісгоспі працювало багато. Володимир Йосипович Кришевич, Віктор Антонович Ляхович, Данило Адамович Вознюк, Леонід Петрович Супрун, Василь Олександрович Карпенко, Леонід Петрович Супрун, Віктор Олександрович Вовкотруб, Володимир Григорович Заглінський… Можна перелічувати й перелічувати. Це люди, про яких говорять, чудові практики, що не боялися замастити руки в чорній буденній роботі, поступово піднімалися професійними щаблями. Тому й мали завжди чудовий ліс і велику повагу людей. Кажуть, що це стосується переважно працівників старшого віку. Але ось – приклад цілком сучасний. Чверть століття працював лісничим Коростишівського лісництва Юрій Юхимович Сільчук. Його син Віктор у 1982 році, після служби в армії, пішов працювати в Дубовецьке лісництво виборщиком живиці, лісорубом – щоб не говорили, що прилаштувався під батьковим крилом. Працював і вчився в Українській сільськогосподарській академії. Призначили майстром лісу. З 1995 року – лісничий Кропивнянського лісництва. Віктор Юрійович – депутат Коростишівської міської ради вже сьомого скликання. Зрозуміло, що цей приклад укріплює твердження, що для самостійної відповідальної роботи потрібно наближатися без поспіху, здобуваючи знання і практичні навички.

Так прагне добирати й плекати кадри нинішній керівний склад лісгоспу, який з 2000 року очолює Валентин Севастьянович Ейсмонт. Отож маємо чітке лісовпорядкування, щороку перевиконуємо завдання з садіння та догляду лісу. Вдосконалюємо матеріально-технічну базу. Зростають надходження від переробки, переважним чином в результаті поліпшення якості товарної продукції – лісгосп неодноразово був учасником і визнавався переможцем Всеукраїнського конкурсу «100 кращих товарів України». Все – для того, щоб бути достойними продовжувачами кращих трудових традицій наших попередників.

Петро ЯЦЕНКО,

голова профспілкового комітету ДП «Коростишівське лісове господарство».