Громада шанує таких керівників.

Такими образними словами можна дуже коротко охарактеризувати життєву позицію і трудовий доробок одного з молодих, але, безперечно, талановитих і перспективних керівників лісогосподарської галузі Житомирщини.

Мова про директора ДП «Радомишльське лісомисливське господарство» Івана Васильовича Дмитренка.

Початок його біографії, мабуть, схожий на сотні подібних біографій хлопчиків, юнаків, школярів, студентів, які почали свій життєвий шлях на теренах Полісся. Народився наш герой у невеличкому поліському селі Лісна Колона Малинського району 13 лютого 1979 року. Через деякий час сім’я переїхала жити до Малина, де він, як і всі діти, у шестирічному віці став школярем.

У дитинстві та в юнацькі роки більше захоплювався вивченням технічних дисциплін, любив майструвати і навіть хотів вступати на механічний факультет. Але батько, Василь Іванович, переконав юнака обрати «лісову» професію, йому чомусь лісова сфера дуже подобалася. Не була проти такого вибору тоді і мама – Ольга Василівна. Що ж залишалося слухняному сину, як не дослухатися до їх порад.

Отож відразу після закінчення Малинської середньої школи № 1 хлопець вступає на лісогосподарський факультет Малинського лісотехнічного технікуму. Батько дуже хотів, щоб хоч один із двох синів став лісівником, і був задоволений таким вибором нащадка. А вже через чотири роки, у 1998, після завершення навчання у технікумі, Іван Дмитренко бере наступну висоту – стає студентом Київського національного аграрного університету і напрям обрав відповідний – лісовий.

 

Швидко пробігли студентські роки, завжди насичені подіями, веселим запалом і спілкуванням із друзями.

Влітку 2002 року розпочинаються справжні трудові випробування: дипломований спеціаліст обіймає посаду помічника лісничого Любовицького лісництва рідного Малинського району. Не пройшло й року, як його призначають лісничим цього ж лісництва, а через два роки Іван Васильович очолює Бехівське лісництво в Коростенському держлісомисгоспі, ще через півроку – Кам’янське, вже в Олевському. Влітку 2006 року Івана Дмитренка призначають директором державного підприємства «Білокоровицьке лісове господарство», в самій глибинці українського Полісся, де розмістилось знамените і напівмістичне «Камінне село». Саме тут і відбулося його головне становлення як вмілого організатора і принципового керівника. Білокоровицькі лісівники завжди добрим словом згадують свого колишнього директора Дмитренка, хоча й пропрацював він на цій посаді трохи більше трьох років. Як зараз, так і тоді лісове господарство потребувало вмілих, загартованих часом і досвідом фахівців, отож Івана Дмитренка надто часто направляли в так звані «гарячі точки» лісового господарства, де потрібно було швидко налагодити черговий «прорив», «підтягнути» те чи інше лісове підприємство.

Радомишльський держлісомисгосп завжди був в авангарді всієї лісової галузі Житомирщини, тому й керівник тут мав бути з досвідом і рисами справжнього лідера. Після того, як попередній директор у 2014 році вийшов на пенсію, в обласному управлінні лісового та мисливського господарства вирішили знайти йому, як мовиться, достойну заміну. Вибір впав на молодого, енергійного і вже досвідченого Івана Дмитренка. І ось уже п’ятий рік він впевнено тримає кермо цього великого «лісового корабля».

 

– Загалом, у лісовому господарстві безперервно працюю майже 17 років, – розповідає Іван Васильович. – І хоча порівнювати ні з чим, бо в інших сферах не працював, все ж я впевнений, що у виборі професії не помилився.

Довелося пережити різні часи: гірші і кращі, були економічні злети і кризи, але з людьми, з колективами лісівників завжди уживався, знаходили спільну мову, виробляли спільну стратегію діяльності на близьку й далекі перспективи. Без сумніву, сьогодні у лісовій галузі поряд зі мною працюють професійні, мужні, віддані своїй справі фахівці.

Скажімо, зараз у ДП «Радомишльське лісомисливське господарство» трудиться більше 400 працівників і ми працюємо як єдиний, злагоджений механізм, що здатен достойно відповісти на будь-які виклики і загрози: кліматичні, кризові та навіть загрози популізму. Сьогодні саме непродумані рішення політиків, непрофесійний галас різного роду псевдоекспертів і активістів найбільше шкодять лісовому господарству. Але ми, господарники, далекі від політики, отож працюємо стабільно, виконуємо всі необхідні планові завдання і, зокрема, з лісовідновлення і відтворення густих, здорових лісових угідь. Як правило, лісу ми більше садимо, ніж вирізаємо, і жодна лісосічна ділянка в лісгоспі не залишається без молодих посадок.

У нас створений і безперервно працює потужний деревопереробний комплекс, отож майже всю продукцію на експорт відправляємо в обробленому вигляді. Зараз у нас задіяні великі обсяги лісогосподарської діяльності, велика кількість працівників і ми платимо великі суми (десятки мільйонів гривень) податків і зборів різного рівня. І саме завдяки злагодженій роботі всього нашого трудового колективу Радомишльський держлісомисгосп нині – це сучасне, потужне, інноваційне, стабільно працююче лісове підприємство. І я, як керівник, несу особисту відповідальність за його хоч і поступовий, але впевнений рух вперед, – зауважує Іван Дмитренко.

Та окрім суто господарської, досить помітну діяльність проводить Іван Васильович і в громадській площині як благодійник, меценат і депутат.

– Радомишльський держлісомисгосп – найбільше підприємство, що працює на території об’єднаної громади, – зазначає Радомишльський міський голова Володимир Тетерський. – Це потужний платник податків до місцевих бюджетів, найбільший роботодавець і надійний спонсор та меценат. Саме у лісгоспі працює більше половини мешканців нашої громади, сім’ї яких мають найбільші, а головне – стабільні доходи. У нас давно налагоджена тісна співпраця з цим стратегічним для нас лісовим підприємством. Зрозуміло, що багато що тут залежить і від позиції керівника – Івана Васильовича Дмитренка. Він – депутат міської ради, очолює депутатську групу з 5 депутатів, тому його слово є вагомим при прийнятті важливих рішень, особливо в соціально-економічній сфері. Можу навести один простий приклад. У Радомишлі нещодавно зробили капітальний ремонт мосту через річку Тетерів, ці роботи були профінансовані із держбюджету, а ось об’їзну дорогу довелося прокладати за рахунок «внесків» місцевих підприємців і організацій. Так ось, внесок держлісгоспу був найбільшим.

Я можу навести ще десятки прикладів, де Іван Васильович був ініціатором і сподвижником добрих справ: в освітньому, спортивному, соціальному житті нині об’єднаної громади, до якої вже входить 42 населених пункти. Дуже велику допомогу надає Радомишльський держлісгосп, зокрема, учасникам АТО і їх родинам, щороку більше сотні тисяч гривень. Без таких керівників і громаді важче було б існувати, – запевняє Володимир Романович.

Це висока і, мабуть, заслужена оцінка громади того внеску, що зробив у її становлення і розвиток Іван Дмитренко.