На під’їзді до Королівки, що в Ємільчинському районі, та й на головній вулиці самого села – старі верби й тополі. Ніщо не підказує як у Королівському лісництві могла з’явитися назва заказника «Липова піч». Але залишилися позаду останні хати і якось дуже раптово потрапля¬єш у зелений полон різноманітних дерев і трав.
Вступаєш, ніби в чарівне коло. Височать сосни, дуби, вільхи, берези, липи… Але, як кажуть у народі, очі розбігаються від того, що під ними – від килимів різнокольорового цвіту. Сині іриси, рожева материнка, ліловий верес, жовта наперстянка, білі дзвоники матки борової… А Олександр Кот, лісничий Королівського лісництва, веде далі й далі, мало не на кожному кроці показуючи нові й нові рідкісні трави, занесені до Червоної книги, – булатки довголистої, гніздівки звичайної, косариків черепиччастих…
Олександр Миколайович відверто пишається цим різноманіттям і добре знається на ньому. Але в якусь мить, ніби остерігаючись, що демонстрацію його обізнаності можуть неправильно зрозуміти, повертає розмову на інше. На те, що немає такої травинки, яка була б створена Всевишнім даремно. Кожна таїть у собі користь. Тре¬ба тільки знати яку.
Майбутнього лісничого, ще коли він навчався у молодших класах школи, прилучила до знань про лікарські властивості зела сусідка, в селі її називали бабою-травницею. З того часу його інтерес до лікарських трав не згасає. І знову захопився Олександр Миколайович: це – від кашлю, це – підтримує щитовидку, це – для живота, а це стародуб – вважайте від усього…
- Чому при такому багатстві ми труїмося хімією? – дивується він.
І в першу хвилину здається, що ця фраза не його. Адже загальновідомо, як суворо обходиться лісничий з тими, хто наважується попорядкувати в заказнику; він навіть працівникам лісгоспу показує далеко не все на «Липовій печі». То яка все ж позиція Олександра Кота в справі заготівлі лікарських рослин? Він пояснює переконливо:
- Ви знаєте, як сьогодні дехто наловчився заготовляти трави? Приміром, викошують верес, набивають його мішками. Застерігав і застерігатиму таких «цілителів»: якщо сьогодні важко, то це не значить, що все треба знищити.
У розповіді про «Липову піч» знову й знову може звучати слово «рідкісний». Хочеться повторити його ще один дуже важливий раз: заказнику по¬щастило на лісничого з рідкісним інтересом до природних багатств, із загостреним почуттям особистої відповідальності за їх охорону.
Унікальний ботанічний заказник «Липова піч»: створено природою й збережено силою людського духу.
