Мова піде про суниці індійські, перейменовані згодом на честь відомого французького ботаніка Дюшене у дюшенею індійську (Duchesnea indica). Історія ця почалася у 1926 р., коли Василь Вікторовський знайшов у сосново-дубовому лісі в околицях Житомира, біля с. Псище (нині Зарічани) зарості незвичайної рослини, яку не зміг визначити. Він, добрий флорист, завідувач Волинським науковим музеєм, продовжував спостерігати за цією рослиною й надалі. А коли наш земляк академік Володимир Липський завітав до рідного Житомира, В. Вікторовський запросив його відвідати місце зростання цієї цікавої рослини і попросив допомоги у її визначенні. Така екскурсія відбулася влітку 1927 р. Результати визначення вразили обох дослідників – рослина виявилася суницею індійською, родом з Південної та Південно- Східної Азії: Індії, Пакистану, Непалу, Китаю. На той час це була перша і єдина в Україні та колишньому СРСР знахідка цього виду у природних біотопах. У 1929 р. В. Вікторовський опублікував статтю про цю знахідку в «Українському ботанічному журналі».
Загалом дюшенея індійська досить подібна до наших суниць лісових. Від материнського кущика відходять довгі «вусики» – столони, завдовжки до 1,5 м, з вузлами, на кожному з яких утворюється молодий кущик, який укорінюється і плодоносить. Відмінності дюшенеї індійської від суниць лісових добре помітні: її листя більш видовжене, темно-зелене. Квіти жовті, ягода червона, напівкуляста, діаметром 10-15 мм. Ще одна відмінність: суниці плодоносять у червні – першій половині лип¬ня, а дюшенея – у травні-жовтні. Ягоди її їстівні, але водянисті, майже без смаку та запаху. Тривалий час вважалося, що вонислабо отруйні, але спеціальні дослідження, проведені у США, спростували це: ягода їстівна!
Дюшенею індійську англійці вивезли з Індії й у ХVII ст. ввели у культуру як декоративну грунтопокривну рослину, яка утворює щільні «килими».
У Європі цей вид поширений майже у всіх регіонах, але у ряді країн, наприклад Бельгії та Данії, його поширення набуло загрозливих масштабів, тому на державному рівні рекомендовано запровадити спеціальні заходи щодо запобігання його поширенню.
Де ж цей вид нині зустрічається в Україні? Впевнено відповідаємо, що поширення дюшенеї індійської зафіксоване винятково у лісах навколо м. Житомира, у Житомирському районі: найбільш масове – в околицях Зарічан, Довжика, Барашівки, а також у напівприродних куточках Житомира – у лісопарковій частині Гідропарку, залісненій заплаві р. Тетерів біля Бердичівського мосту. Ми встановили джерело поширення виду в околицях Житомира – колишній маєток барона де Шодуара, створений у 1860-х роках, нині міський парк ім. Ю. Гагаріна, де дюшенею висаджували для декорування газонів. Як і в решті країн Європи, птахи рознесли насіння виду по навколишніх лісах – от і маємо великі популяції виду у природних біотопах!
Дюшенея індійська має давнє використання в індійській, тибетській та китайській медицині. Надзвичайна енергія росту її надземних столонів у тибетській медицині знайшла відбиток у тому, що водний відвар цієї рослини використовують для лінійної передачі енергії. Також водний відвар рослини традиційно використовують для лікування хвороб шкіри: запалень, вугрів, екзем, опіків. Використовують її для лікування сечокам’яної хвороби, хвороб легень, тонзилітів та ін. В останнє десятиліття з дюшенеї отримано потужні біологічно активні речовини, перспективні для використання у терапії раку яєчників, легень, кишківника тощо.
Наостанок порада: не висаджуйте на присадибну ділянку цю рослину – вона дуже агресивна і потребує дуже трудомістких заходів контролю поширення.
